Коли він шепотів про Реріхові Гімалаї,
сонце ховалося у її пасмах,
А всі навколо сміялися, начебто.
Пройшла чутка, що хтось вже знає майбутнє,
Але лишає нам вибір.
Ти знав, на якому із каменів
Загадувати бажання.
Ще й зараз не забуваєш, як після зізнання
Враз виростають крила.
І зізнаєшся знову. А я пірнаю
у зелень твоїх очей, як тоді.
Наші очі цілуються. Наші душі шепочуться.
І я думаю про твої руки.
Кохані, коханці, роки, відстані,
Ролі – не заважають.
Ми - як Реріхові Гімалаї -
прагнемо висоти,
вдивляємося у вічність.
