Хлопчику, завше усміхнений і ясноокий,
ти такий стрімкий,
ти так намагався блискавично
досягти свого піку - свого Евересту -
ти йшов по кар´єрі,
мов по піщаному лезу кар´єру,
гострий край котрого
втримували лише корені
ще незрубаних, вцілілих
старих, лускатих сосен..
Хлопчику, твій турбо-під´йом,
твій магічний, реактивно-ракетовий злет - твоя кар´єра -
видко затуманили тобі голову -
і ти не зчувся, як оступився, як піщана стіна
почала зсуватися -
бо під ногами твоїми не була скеля,
до якої ти змалечку звик як альпініст,
але звичайний пісок вперемішку з глиною,
що поїхали вниз,
стягуючи тебе і всі твої піщані замки зі собою..
Хлопчику, все, що зараз відбувається з тобою,
це так типово - бо ти хотів, як той Ікар
одним крилом,
єдиним махом
сягнути сонця, хмар,
а замість того -
звичайний промах.. -
мах.. мах.. мах! -
Хлопчику, я вірю - ще один "мах!" -
і ти, виталапавшися в болоті на дні,
таки відірвешся і полізеш
по своїй скелі увись -
але вже справді сам,
без опори..
