Не бачу сенсу я в очах їх, не бачу я в серцях іскри, не бачу я краплини щастя, в слідах сухої доброти.
Шукають те чого немає, бажають чорт їх зна чого, бездумно ходять і не знають, що є добро а що є зло...
Хотів би я ось так сказати комусь багато слів гучних , та нема більше сил старатись, пропащим душам не до них.
Все що важливо, це стабілність, бунтарство? Краще йди поїш - лайна яким в тебе кидають, куди не глянь так відусіль.
В словах брехня і фамільярність,
злорадство, заздрість, зупиніть...
Не справжні, сірі, тухлі туші , заполонивші чортів світ...
Не є я сам тим ідеалом, не є я кращим від них всіх, часом буваю навіть чортом,
Не я суддя, але мій гріх.
Гріх в тому що не докричатись, мені до цих аморфних мас, як не хотіти не саратись, плювати їм буде на вас.
Хотів би я пораду дати, ви не втручайтесь в цї бої.
Бій декадентів і нещасних, не має сенсу в цім бутті.
Творіть поезію нещастя, в любові або доброті.
А ще знайдіть кого любити, хочаб не вмрете в самоті.
