Ти куди пішов та на горечко?
Та чого знайшов ти у мороку?
Та у мороку, та у присмерку
Було ясно так, та знавісніло.
Золота роса впала на кущі
Та на чагарі в чарівнім лісі
А лісочок той вже порубано,
А чагарник той вже загублено.
Хащі та кущі, золота роса,
Золота роса та й на небеса
А куди пішов, та чого шукав,
А чого знайшов та не розгадав.
Топче чагарі знавісніла лють,
А куди тепер горе перебуть,
А горе іде та не бариться
Мара постає та не мариться.
А тоді прийде бабуся
З металевою косою та у шматі із сувою,
Із сувою холстиною буде дибати за мною.
Заховати си не вийде, колись час тобі та зійде,
І розгоне ті почвари, і вгамує усі свари
Мари, муті, коловерті
До самої смерті
Скільки нам іще залишилося,
Потоптати рясту судилося?
Сонце нагорі, зорі та роса,
Квіти надворі, ясні небеса,
Ясні небеса, чарівна краса,
Дужі рамена лише до часа.
Час не витрачай, не марнуй, не гай
Бо усе це снить, і настане край,
І прийде стара рано зраночку,
І коса зітне ту фіраночку.
І твоя душа по шляху пішла.
Мо там буде щось чи сама імла.
Чи імла чи морок морочений,
Темрява і туга поторочені.
Пустище і пастка там повіки,
І нема нічого най на віки.
І не буде вже нічого
Ані сонця, ані зорі, ані неба, ані волі,
Ані втіхи, ані горя, ані поля, ані моря,
Ані храму, ані брами, ані харчу, ані краму,
Ані хати, ані брата, ані друга, ані ката,
Ані жінки, ані жалю, ані жорна у печалю,
Ані щастя, ані шани, ані слави, ані гани,
Ані боргу, ані торгу, ані парку, ані моргу,
Ані люті, ані муті, ані зла, ані покуті,
Ані хіті, ані шалу твому тілу на поталу,
Лише пустка, лише пастка.
Закінчилась казка…
Гей, не гай,
Нічого не гай та не попускай,
Бо як випустиш, то не втримаєш,
Ніц на цьому світі не отримаєш,
В засвіти підеш – не повернешся,
Обрій перетнеш – не обернешся.
Не розгониш ті почвари, не вгамуєш тії свари
Мари, муті, коловерті
До самої смерті.
