《 ..Розвиваєш ідеї свої до кінця,
а кінець – це початок нової проблеми...》
Вікторія Т.
Прохолода в думках видається за честь
Чи досягнення духу в підкоренні тіла
У кампаніях серед чуттєвих нашесть,
Щоб сиділа у клітці спокуса незріла.
Не чекаючи сонця, брести по землі,
Все дивитись під ноги, щоб часом не впасти
І тягнути свій віз, на якому цвілі
Зерна крові бажають звільнитися з пастки.
На Монмартрі в компанії пити вино
Чи дивитись на нього, пускаючи слину,
З рівнозначністю шансів життя все одно
В підходящий момент знову вдарить у спину.
Дна не видно у каві чужих сновидінь,
Та й свої все кружляють вздовж давньої теми.
Лихоманка чуттєва- не світло й не тінь,
Це магніт-сувенір із країни Проблеми.
