Півострів криє голубого дня сувій,
спекотний небозвід осліплює промінням.
Усе навкруг -- будівлі, вежі та склепіння,
молекули вогню, що світять у траві,
піски -- усе наповнене безладдям звуків.
Німіє пам''ять. Мовою рослин і риб
земля нуртує, прагне вирватись з-під брил
і переважити слова людські і руки.
Колодку з'їла сіль. Природа наступає.
маяк трубить у млі, як ангел в судний ріг.
І ось пісок гуде і лізе на поріг,
важка завіса хмар на суходіл лягає.
