| © Михайло Нечитайло, 28-05-2019
|
Нема душі – є тільки ти і я,
Нема душі – є тільки ми, нас двоє,
Та тьохкання далеке солов’я,
Та, як не дивно, вікопомна Троя.
Нема небес – є тільки море зір,
Та вічність, та простори нездоланні,
Та поклик дальніх несходимих гір,
Та, як не дивно, крила птахів парні.
Нема судьби – є тільки календар,
Та ще астролог, чесаний думками,
Та скривлений до підопічних цар,
Та, як не дивно, думка поміж снами.
Нема сльози – солона є вода,
Та ще набряклі і червоні очі,
Та кимось дана й створена біда,
Та, як не дивно, плач посеред ночі.
Нема років – є тільки рух Землі,
Та сонячні тенета непролазні,
Та наші ноги щовесни в ріллі,
Та, як не дивно, щотижнева лазня.
Нема землі – є тільки мінерал,
Та купа гною із мільйоноліття,
Та ще у шлунку вічний наш аврал,
Та, як не дивно, просто купа сміття.
Нема вогню – є лиш гарячий дух,
Та легкий атом, що летить у вирій,
Та ще пожухлий між пожеж лопух,
Та, як не дивно, попілець безкрилий.
Нема води – є тільки плюскіт хвиль,
Та кисень з воднем у одвічній спайці,
Та ще в пустелі спраги жорсткий гриль,
Та, як не дивно, крапелька на пальці.
Нема вітрів – є шелестіння трав,
Та в парусах натягнутих напруга,
Та ще торнадо виючий удав,
Та, як не дивно, перемерзлі вуха.
Нема богів – є тільки ми і ми,
Та світ пітьми, де розум заблудився,
Та ще болючі холоди зими,
Та, як не дивно, той, хто народився.
Нема життя – є тільки погляд наш
З далеких оцифрованих планшетів,
Та ще зі смертю ігри баш-на-баш,
Та, як не дивно, запашна котлета.
Немає й нас – є тільки плоть і кров,
Та ще душа, якої теж немає,
Та ще з душі відсутньої любов,
Та, як не дивно, час, котрий тікає.
Нема нічого – є лиш пустота,
Та віртуальні згусточки нічого,
Та ще з нічого світу густота,
Та, як не дивно, ми з усього того.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
