«Для туманів світанку
Вони народились…»
(Федеріко Гарсіа Лорка)
Кохана, нас омивала вода
Холодна й прозора
Ріки, що падала з гір
Донизу –
У безодню людського духу.
Кохана, нас омивали дощі
Колючими краплями
Холодного літа,
Колючими, наче голки
Старезних зелених дерев.
Ми створені для туману:
Густого, як біле марево.
Ми створені для світанку:
Яскравого, як палітра художника.
Ми створені для буревію,
Що гарцює над крижами гір,
Наче не вітер він,
А божевільний огир.
Ми створені для дороги:
Нескінченної гірської дороги
Без кінця і початку.
Ми створені для вогнища:
Гарячого, наче серце,
Язикатого, наче трава.
Ми створені.
Серед нашого часопростору…
