Курей мішок тягнули вовк із лисом,
Аж тут обох їх заєць стрів під лісом.
Питає, що несуть, куди і звідки?
А тим хіба ж потрібні зайві свідки?
Вони собі: обдурим зайця хутко:
- Та це ж секрет. Ходи шепнем на вушко.
Аж раптом тут медвідь нізвідки взявся:
- Чий міх? Що в нім? А ті кивать на зайця.
Малий злякавсь, дрижить, як лист, страшенно.
- Та ні! Вони знайшли чи вкрали , певно!
Ті в груди б’ють себе, не ми та й годі.
Хай суд рішить, хто з нас брехун чи злодій!
Сова – суддя в мішок дивилась довго.
Стара, та мудра. Знала що й до чого.
Бо лис їй кум. Ведмідь же друг у вовка.
Ну як же їх судить? Собі ж морока.
Понести ж кару гідну хтось повинний:
То ж, значить, заєць, певно, буде винний.
Отак в житті сумні закони тайні:
Не знайдуть, злодій хто, - призначать крайніх.
