Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46403
Рецензій: 90571

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Вірш

Дорога

© Сергій Двірний, 11-05-2019
Дорога часто звертала,
різко спиналася вгору,
стрімко котилася вниз,
висла над грізними урвищами,
продиралася крізь непролазні хащі,
долала численні перепони,
й, завжди між днем та ніччю,
лишалася огорнута густими мов туман сутінками…
Подорожні сунули по ній щільною ватагою,
сірою, злютованою в одне масою,
що тяглася віддалями і роками,
поволі звиваючись від рогу до рогу,
плином занурених у самих себе людей,
немов повна важкої води ріка,
ніби нескінченні хвилі чоловіків та жінок,
що, похилені, бачили не далі найближчого повороту.
Втім, на загал, не дуже цим і переймалися:
дорога для них була, перш за все,
широкими, дужими спинами, -
глухими і непоступливими мов скеля, -
тих, хто заступав їм шлях попереду,
гарячим, підступним диханням,
тих, хто напираючи повсякчас іззаду,
наступав на п’яти, штовхав нетерпляче у спину.
А ще гострими, невгомонними ліктями,
тих, хто крокуючи, плече у плече, поруч,
палко, як і вони, жадав назавжди,
залишити настирливих невдах позаду,
обігнати тих, що височіли, величаючись, попереду, -
щоби дихали тепер їм ненависно у спину,
й більше не закривали від них білий світ,
аби вони, нарешті... нарешті, що?
Вони не знали…
Точніше, знали завжди, -
абсолютно, затято, навперебій, -
але кожен по-своєму,
й по-різному кожного разу,
тільки-но дорога бодай трохи забирала убік,
так ніби їх знання, - за себе, за дорогу, -
залежало не від них, а від самої дороги…
Та, попри різноголосицю, всі разом (як і кожен окремо),
сходилися на дорозі:
дорога завжди була під їхніми ногами,
від віку по ній крокували,
тож, цілковито незаперечним було одне –
дорога вела їх уперед,
вони були немислимі поза дороги,
а дорога – поза них: тих, хто по ній іде…
Здається, свято в це вірили,
ані на мить не сумніваючись,
що, власне, вони і є дорога,
що всі її карколомні завороти,
зусібіч жахаючі краєвиди,
всього тільки труднощі звитяжної історії,
особливі випробування героїчної долі,
тих, чий поступ збиває світ у світлий шлях.
Тож, лишень міцніше карбували рішучий крок,
сильніше налягали на тих, хто попереду,
завзятіше відбивалися від тих, хто напосідав іззаду,
блаженні у непохитній упевненості,
що йти вперед – значить бути попереду інших,
а бути попереду – це прокладати дорогу у світ,
вести інших за собою до…
До чого?
До рогу, на якому увічнишся наріжним каменем,
що його відкинули за спину пихаті будівничі?
До роздоріжжя всіх світів,
де станеш, нарешті, спасительним дороговказом?
Де піднесешся донебесним маяком,
промінням якого розбіжаться геть всі дороги?
До світла якого направлять стопи втішені подорожні, -
прямою, сяючою дорогою вгору?
Відірвавши, нарешті, очі від остогидлих спин,
пропустять уперед тих, хто позаду,
обіймуться радісно із тими, хто поруч, -
хай, мовляв, перші стануть останніми, останні – першими,
аби, умивши одне одному натомлені ноги,
витерши їх своїми косами,
упокоїлися, в кінці кінців, миром святої неділі,
де вже ніхто нікуди не йде?..
Може й так…
Але хіба для цього обов’язково потрібна дорога?
Хіба для того, аби ніхто не штовхався,
конче необхідно виштовхатися поперед усіх?
І, скажіть, коли кожний дертиметься по спинах вперед,
аби ніхто ніколи не дерся ані по його особистій, ані по будь-чиїй,
то хіба це не буде, власне, тією ж самою дорогою?
Ненастанними перегонами хвиль (і хвиль, і хвиль) на течії чоловіцтва?..
  
А дорога бігла й бігла навмання,
гадючилася, горбилася, петляла,
й вела невідомо куди,
може і з нізвідки, можливо і в нікуди,
може весь час тільки бігала по колу,
була маячливою, ніби сон, облудою,
а то й, взагалі, ніколи і ніде не була,
хтозна… того ніхто не знав…
Та, правду кажучи, це мало кого й обходило:
подорожні просто йшли уперед,
сліпо покладаючись на дорогу,
звідки і куди б вона не вела…
Точніше на власну сліпоту,
що бовваніла попереду зімкнутими спинами,
ревниво підштовхувала стусанами ззаду,
і била надсадно виставленими ліктями,
ніби не розправленими крилами…    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.88810992240906 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …