По-друге, забагато думаєш про думки:
а) про свої;
б) про чужі;
в) про нічиї (мова, загальники, одкровення).
По-третє, забагато думаєш про самого себе:
а) про своє тіло;
б) про свій дух;
в) про свою долю.
По-четверте, забагато думаєш про не самого себе:
а) про близьких (сім’я, друзі, знайомі);
б) про свій народ;
в) про далеких (чужинці, вороги, людство).
По-п’яте, забагато думаєш про все:
а) про Всесвіт;
б) про істину;
в) про багатство.
По-шосте, забагато думаєш про нічого:
а) про смерть;
б) про нікчемність (безглуздя, спустошення, нудоту);
в) про злидні.
По-сьоме, забагато думаєш про всіх:
а) про живих, ненароджених і мертвих;
б) про історію;
в) про славу.
По-восьме, забагато думаєш про нікого:
а) про матерію;
б) про порожнечу;
в) про самотність.
По-дев’яте, забагато думаєш про одне:
а) про жінку;
б) про Бога;
в) про владу.
По-десяте, забагато думаєш про не одне:
а) про життя і смерть;
б) про добро і зло;
в) про я і не-я...
Слава Богу закінчилися пальці на руках!
А то можна було б продовжувати і продовжувати…
Найсмішніше, що жодна з цих думок,
абсолютно не причетна до того, що є – тут і тепер.
Найжалюгідніше, що причетність до всіх цих думок,
робить причетним лише до цих думок,
і не причетним до того, що (тут і тепер) є…
Думка (будь-яка, будь про що чи про кого) – то й же сон,
тільки з відкритими очима:
в ній ти завжди не там, де ти є.
Й чим могутніша думка,
тим міцніші її чари,
тим ти безнадійніше далі…
