| © Сергій Двірний, 23-04-2019
|
Зірка падала так довго,
що встиг не лише замислити бажання,
а й, навіть, дочекатися коли воно здійсниться.
Ошелешений, радів йому ніби справжньому чуду!
Немов Божому одкровенню в собі!
Й не міг повірити, що це все відбувається саме зі мною…
Втілене бажання вигравало у грудях веселкою,
тремке, всякчас мінилося теплом і сяйвом,
сповнюючи недовідомим і до болю рідним, воднораз…
Тішився ним без угаву,
смакуючи його і так, і сяк, не відпускав ані на хвильку,
варуючи в собі неначе вогник у човнику долонь..
А, потім, уволю насолодившись,
помалу охолов душею, розчарувався,
дивуючись, яке ж бо воно, насправді, прісне та безбарвне…
І задумав нове бажання,
тепер вже зважене, відповідальне, далекосяжне,
яскраве і сповнене, здавалося, невичерпної втіхи.
Не шкодував часу, аби все як годиться обміркувати,
зробив належні висновки із попередніх невдач,
врахував прикрі помилки – як свої, так і чужі.
Взяв до уваги сприятливі й, навпаки, ворожі обставини,
застрахувався від досадних несподіванок, хиб, зрад,
і рішуче взявся до справи.
Наполегливо, без зайвого поспіху, втілював бажання,
крок за кроком, наближав омріяну мить,
й, зрештою, таки досяг задуманого…
Щоби невдовзі, - о, Боже!, - знов зневіритися,
впасти у відчай, лютувати, гризтися сумнівами…
й, перевівши подих, задумувати ще, і ще, і ще…
Зірка падала і падала,
бажання змінювалися розчаруваннями і навпаки,
й одне лиш чорне тло ночі залишалося цілковито незворушним…
Зірка була моїм життям.
Життя промайнуло так стрімко,
ніби зірка, спадаючи у холодні обійми землі,
черкнула, ранячи, червоний по чорному слід,
смертним вироком долі,
небо цілило в мене сріблястими кулями зір,
вибухало дробом у моторошному жерлі ночі,
а я, нажаханий близькістю всепоглинаючої пітьми,
німів над прірвою розверстої тверді, -
розгублений, приголомшений, заціплений, -
не в змозі висловити останню волю,
корчився у розпачі, що так і не встиг згадати бажання,
не зумів надумати найважливіше…
Зорі ставали все ближчими й ближчими,
розчарування остаточно змінили бажання,
а незворушність так і не зробилася тлом…
Життя виявилося не зіркою…
лишень палаючим слідом падіння…
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
