Я суть життя не розумію
Не вмію думати, творить
І в закутках думок витаю
А серце як в печі горить
Десь в животі осіли мухи
А в шлунку гній немов кипить
І кожен день трясуться руки
Все тіло по кістках тріщить
І визнавши свої провини
Хребет кривий свій відірвав
А ще подумавши хвилину
Язик брехливий свій відтяв
Там десь під серцем, що лишилось
Зухвало сатана сидить
Пируючи жре моє м'ясо
Стальними іклами скрипить
Сміється, а я з ним захожусь
Бо ноги теж не можуть йти
А мої очі витікають
з орбіт дурної голови
Я розумію, що я мертвий
І коло мене смерть в пітьмі
Стою давно в лайні по шию
Як Данте обіцяв мені.
Кістлява рже разом із чортом
І я в обнімку з ними ржу...
Залитий в бруд, "св'ятая трійця"
Разом ковтаємо мазут
Підливши в очі керосину
Я плачу кров' ю і сміюсь
В лайні, блювоті і відходах
Я все стою, киплю, горю
Ця каторга, зоветься сенсом...
...Життя? Завжди його любив...
Та краще б я не народився
Бо народившись вмить зігнив.
