Вже тіні поповзли навколо -
і не лише у снах -
(сіре та чорне у них чомусь вбачається) -
але ж зараз весна! -
(хтось зненацька вигукне) -
не зважай!
Не зважати? Дуже охоче би..
Та..
як бути з тими тінями-сновидами?
Скидати зі себе вкотре
нашарування зайвого одягу,
знімати грим з маски -
а де, де поділося моє
справжнє тіло та обличчя?
Де? Куди поділися надії?
Тіні - страшніші за диких звірів,
котрих так часто стрічала
на своїх подорожах у снах -
краще би вже вони,
ці рiдні мої монстрики
з несвідомого,
що виповзали, як акули
чи гади-зміюки-крокодили-динозаври
з темних вод сновидіння,
але тепер.. тепер лише тіні -
невиразні, аморфні, глупі темні тіні..
Я не знаю, що це має передвіщати,
починаю їх боятися -
боятися, як сліпоти..
Боже, дай мені хоча би тих страшних тварин у сні,
аніж потерпати від всюдисущих тіней -
бо у тих тварюк є хоча би якась душа,
але там, де лише тіні - це вже, мабуть, АБЗАЦ..
