Коли ніч холодна в тілі слизькому
Насувається в небі чорно-низькому
Мені залишаються твої листи одні
Як мило, як вміло, як мало, втім ні.
Достатньо, щоб зрозуміти,
Воліти, волати, ховати, хотіти.
Удосталь, щоб конати поволі,
Відчути, почути, й падати долі.
Безвольні, слабкі та кволі
Невольничі руки мої.
Дощ бризкає свяченою водою в очі
Маю швидкії, холоднії, темнії ночі
Ввісні відлітаю, літаю, лілею, велію,
Надранок серце завмирає, чекає, і мліє
В серпанок імлистий вдягаюсь і смію,
Смію в бляшанці з рибами вмілими
Світ осявати світлими мріями білими.
