Линуть душі до священних берегів...
Після спраглого земного перестою
по лискучому, із відблисками, морю
плинуть хмари вутконосих кораблів.
Все співає – і вітрила, і корма,
заясніли очі, вдячністю умиті,
і двомірного життя минулі миті
розчиняються, мов пінна бахрома.
І свідомість, перетворена, ясна, --
мов сорочка, що напнулась перед себе,
і прощення осипається із неба,
несподіване, як манна рятівна.
О хвилююче повернення домів
в мерехтливому і вічному потоці,
в давніх спогадів заплутаному сонці
із тіснини відшарованих жалів!
