А ти собі тихесенько побудь
Отут в кутку самотньо хоч хвилину.
Де неба видно латку голубу
І вервицю на латці журавлину.
А ти собі хоч подумки малюй...
Чи олівцем, чи вугликом, чи просто
Як хочеться, а я собі молюсь,
Щоб у горі з'явилась неба просинь.
А ти пиши, ховаючи в халяв
Одвічний сховок, вірші-вірші-вірші.
Бо їх завжди шукатимуть, мовляв,
Для остороги, щоб не стало гірше.
От акварель стекла собі з дощем,
І межі пожовтілих сепій стерто.
А ти посидь тихесенько, бо ще
Не тесана тобі колиска смерті.
Ще виросте на обрії гора,
Ще обірветься ця хвилинна втіха.
Не всім в собі носити Косарал,
Де й журавлина вервиця затихла.
