безмежні води – сонце поміж вод
корабликом вигулькує у пінні
присутності твоєї тихий грот
розіб’є нурт моїх образ-турбот
лиш серце зайде в світ його склепіння
злетить луна і відблиском стече
в пружки думок які навіщось хмурю
лиш мимовіль торкну твоє плече
за пазухою камінь запече
й розсиплеться піском – не буде бурі
