На порозі прадавнього хаосу порожньо.
Темні храми завмерли в глибинах незвіданих.
Суматранські вулкани розтерли на борошно
Камінь часу і він розростається квітами.
Діти Хтонії* в грудях шепочуться знаками,
Що крізь шкіру виходять вогню одкровеннями.
Мертволикі граніти безболісно плакали,
Наші сни направляли потоками темними.
І тепер, і колись, і майбутнє незвідане
Закрутилися вирвами часу глибокими,
Проростаючи з праху підступними квітами
І змиваючи всіх вогняними потоками.
*Хтонія тут як збірний образ прадавніх сил природи, Гея на початку часів.
