Поставити на карту – і програти,
бо спомин давньолітній підморгнув,
бо знов надія вбралась, як на свято,
а човен, що протік і затонув,
якимось дивом винісся на хвилю
й, лукаво роззираючись, пливе,
любов, колись зачахла від безсилля,
заворушилась, стріпується, зве...
Поставити на ту ж пропащу карту –
і втратити себе, немов колись,
хоч знала – нерозважливо, не варто,
і ось тепер --- милуйся і дивись
на розклад той самий, тієї ж масті,
із тими же очима короля,
в яких – чи знов судилося пропасти?
Та вже запізно...
Простором гуля
порожній місяць – зім’ята бляшанка,
і валяться зірки, як доміно...
Ти ж думала, наївна, як школярка,
що з тим усім покінчено давно.
