| © Михайло Нечитайло, 05-02-2019
|
Нічого кращого немає за тебе, сонечко кохане,
Бо там найкраще й найтепліше, де воскресаєш з самоти,
Якщо в житті моїм холоднім світити сонце перестане,
Я не злякаюсь, я замерзну, як відійдеш від мене ти.
А чи на крок, чи на півкроку, чи на якийсь там міліметр,
Я не пущу, бо із тобою відходять зоряні світи,
Моя ти вірність, ти – мій захист, мій найтепліший в світі светр,
Який мені рятує душу, бо та душа – давно вже ти.
Моя душа без тебе скніє, вона без тебе відмирає,
І губить світ у порожнечі, іде в нікуди без мети,
Моїй душі, як чайці білій, без тебе берега немає,
Хоча, здається, світ великий, та берег в нім єдиний – ти.
Погляну здалека, кохана, моя тендітна жінка мила,
Проста-простісінька людина, їх тисячі, як не крути,
Та світ нікчемний серед тисяч, коли одна-єдина сила
Мене рятує серед нього, одна-єдина сила – ти.
Не хочу стати я безсилим, не хочу берег я втрачати,
Не хочу бути я без тебе, тому прошу тебе – прости,
За всі печалі і невдачі, бо щоб нещадно покарати,
Війни й багато слів не треба, тобі достатньо лиш піти.
Ні, не по стежці за ворота, чи тихо з дня кудись у завтра,
Піти душею, запаливши усі існуючі мости,
Війна – ніщо, мости – усе, без них, скажу тобі я правду,
Не стане нас, бо ми сплелися, як час і простір – я і ти.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
