Раз одне село стояло
Кам‘яниць зовсім не мало,
Всі будинки, що були, -
Зроблені з деревини.
У селі тім жили три
Найзаможніші сім‘ї:
Піп Панасій, його жінка,
Пан купець на ймення Минко,
Ще й пан староста Павло -
Більших дуків не було.
У селі біда велика -
Нема ставу, нема ріки,
Ні дрібного озерця,
Лиш кринички в панотця,
Старости та у купця.
Дуки тим і багатіли,
Що за гроші чернь поїли -
Жодних панщин, вільні всі...
Та не сплатиш - без води.
***
Якось стала в кінці серпня
Спека сильна та нестерпна.
Піп Панасій не ходив,
В церкві службу не служив,
Тільки тим і був зайнятий -
Черні воду продавати.
І купець Минко такоже -
Адже шанс такий негоже
Упустити й просидіти,
Коли можна збагатіти.
І пан староста Павло
Ллє водичку за майно -
Грошей йому не давай,
Лиш курчатко - й забирай
Два чи три повних відерця.
У Павла хороше серце.
***
Якось раз вночі прийшла
Над село сильна гроза.
Сіре небо почорніло,
Громами загуркотіло;
Раз у раз, мов хижі птиці,
З хмар з´являлись блискавиці...
Всі вже спали - міцно й тихо,
Раптом загриміло, й стріха
Стельмахової хатини
Зайнялася від іскрини.
Поки мешканці скочили,
Все уздріли й зрозуміли,
Уся стеля і горище
Вигоріли в попелище.
Полум‘я, мов дикий звір,
Перекинулось на двір.
Злякано ревла худоба,
Всюди крики і жалоба -
Незабаром все село
Димом й вóгнем затягло.
Іскри, попел, сморід, гар,
Тріск дахів і лютий жар -
Не пройшло й години чверть,
Як настала перша смерть.
Чернь побігла до попа,
Купця Минка і Павла -
Без води усе згорить,
Якщо вчасно не згасить.
Обгоріла і брудна,
Чернь прибігла до попа.
«Відчиняй, панотче, ну!»
Загукала чернь йому.
«Треба нам води, або
Вмить згорить усе село!»
Піп Панасій пробудився,
Випив склянку, ще й умився,
Після вийшов сам на браму
Та, побачивши заграву,
Побіг в хату і слугам
Наказав збирати крам.
Черні він ніяк не слухав -
Тільки бороду почухав
І звелів усі дверки
Зачинить на три замки.
Чернь прокляла панотця
Й кинулась благать купця.
Минко на балконі став
І розгнівано спитав.
«Що вам, - каже, - треба, люди?»
«Дай води, ти бач, як всюди
Зайнялося і горить?
Без води ніяк згасить!»
Минко враз задумавсь тяжко
Воду просять? Це не важко,
Але грішно не зуміти
Трохи тут підзаробити...
«Ось що я скажу вам, люди,
Буде вам водичка, буде,
Але спершу заплатіть -
І відтак ідіть гасіть»
Люди гнівно загукали:
«Де в нас гроші, всі пропали
І худоба, й самі ми
Пропадемо у вогні!»
Минко злякано пригнувся
І в будиночок метнувся,
Браму наказав замкнути,
Збройно на сторожі бути.
Чернь хотіла була взяти
І прорватися до хати,
Та Минкові посіпаки
Прийнялись по ним стріляти.
Люди миттю відступили,
Дещо переговорили
І пішли вкінець просити
Старосту їм щось налити.
Але той уже гасив
Полум‘я із власних сил.
Коли люди підійшли,
Він сказав: «Ви де були,
Як зайнялась моя хата,
Щоби вас узяли кати?
Буду сам тепер гасить,
А ви йдіть попа просіть».
За годину все село
Пилом й попелом лягло.
Двір Панасія згорів,
Піп в підвалі учадів.
Минків терем обвалився
Там купець й похоронився.
З двору старости вцілів
Лиш один порожній хлів,
Бо худобу гнівні люди
Розтягли по всіх усюдах.
***
Жили собі багачі,
Торгували на воді.
Раз її пожалкували -
Втратили усе, що мали.
Тож чи ясно вам, чи ні,
Ось мораль сама собою:
Як торгуєте водою,
То не шкодуйте її!
