Не диктуй мені правила -
я їх знаю напам´ять..
Не воруш минулого -
воно і так живе..
Як ритми хвиль,
так відголоски,
що б´ють у "дихалку" -
на хвилю стишаться,
та ніколи не стихнуть.
Як відбитки - враження
(етимологія слова "враження"
є від слова "вразити" -
тобто - відбити, вбити -
залишити слід і тд.).
Пальці мої
краще би ковзали
по твоїй шкірі
чи хоча би
по клавішах піаніно,
ніж по слизькім
замерзлім склі
чи моніторі
та кнопках
"ноут-буку".. -
Що ж, не дано..
Отож будуть ковзати
по невидимих нитках
за ритмами
шаманського бубну,
вітру, дощу.. -
Бо час -
теоретично -
можна замикати
у кíльця
і смикати
за вуса,
можна з ним
гратися у піжмурки
можна пиляти
йому на нервах,
можна його
натягти
до безмежності
й, врешті-решт, розіп´яти -
тобто силою волі вернути
все те, що
у записах,
у зафіксованих митях -
світлинах,
звісно, тоді,
коли надто
приспічить..
А коли не захочеться -
не приб´єш до дошки
ні пошани, ні догани. -
Бо дії його свавільні:
повернеться у снах,
у давніх споминах,
у нескінченних здогадах..
Тож є один лише вирок:
Час - мій суверен, мій володар.
А я - лише архіваріус
наших спільних
миттєвостей
і німий свідок
їхньої ампутації -
тобто свого
власного чіткого
відмежування..
