Сила моя залізна.
Я – камінь, я – гострий лід.
Те, що в мені не сходить,
знаєш, зійде́, пізніше.
Вовку, що йде у сутіні,
пахне мій свіжий слід,
пахне моїми ранами –
з кожною все гостріше.
Витече і стече
ніч безкордонних снів –
чорна ріка космічна,
чорна ріка надземна.
Маю для тебе вічність,
зіткану з теплих слів,
маю для тебе правду,
гостру, як битий кремній.
Збутися не дано
тим, хто живе під снігом,
тим, хто не захотів
полум’я розвести.
Вовче, я знаю ти
лиш захищаєш лігво.
Я ж – лиш минала ліс…
Далі спинись, не йди.
Знаєш мої оброки,
бачив глибокі шрами,
знаєш моє безсоння,
темну мою печаль.
Знаєш, що я іду
в тінь до мого ашраму,
де всі слова правдиві,
хоч, як осот, гірчать.
Маю для тебе правду,
маю для тебе силу,
тільки моя дорога –
довга і непроста.
Я ж бо тебе не звала,
навіть і не просила…
Хочеш зі мною йти –
перш порахуй до ста.
