(мовляв… треба виголити
а краще рвати пасма з корінням
отих несусвітніх роздумів
що нібито бог насправді є жінкою)
вкотре і вкотре зашпортуюсь «ніби»
на звукосполученні ТА!!!
Заплющуєш очі,
Вдаєш ніби спиш
Невже ти не відаєш?!
Кожної ночі
До тебе приходжу Я…
все, як і личить затворниці – чорні мої одежі
(якби ти міг знати… якби ти мав здогад,
що ці милосердні сестри насправді есесівки:
різати серце навхрест і божитись,
що це не свастика?..)
стіни не гоять непослуху – це як
тривале запалення – невиліковно, Та!!!
Заплющуєш очі,
Вдаєш ніби спиш
Невже ти не відаєш?!
Кожної ночі
До тебе приходжу Я…
Любов натщесерце – як шерсть на губах
(це так, від безвиході, просто клин-клином
майже трикутники диких гусей
що, помережавши небо, прямують на Схід,
і навіть на Північ. Чому ж ти мовчиш?..)
серпом відтинаючи коси і спомини,
чуєш?! Так легше, Та!!!
Заплющуєш очі,
Вдаєш ніби спиш
Невже ти не відаєш?!
Кожної ночі
До тебе приходжу Я.
