Внуки два прийшли додому, шмиг у хату боком.
Перший має ніс побитий. Той – синяк під оком.
Дід мовчав, ходив годину. Врешті кличе строго:
- Сповідайтесь, вражі душі! Що воно й до чого!
Хлопці враз додолу очі. Щось плетуть про бійку.
Місяць двоє не поділять дівчину – сусідку.
Та любов – то хитра штука. Як із цим змиритись?
Дівка горда. Лиш сміється. Як її ділити?
Дід хотів покликать бабу, але втнув мудріше:
- Кожен хай своє шукає. Треба вам щось інше.
Що знайдете – ваше буде: гіршу або ліпшу.
Ти шукай собі гарнішу, ну а ти – мудрішу.
Як не пнись, - ніяк не вийде. Трясця їм в печінку.
Рівно чесно не поділиш гроші, владу й жінку!
