Україна весни ждала.
Та прийшла. Була. Зів’яла,
Бо побачила що скрито
В Україну спішить літо.
Лиш вона не сумувала,
Бо з малку й на літо ждала.
Але, що ж в нашому краю
Літо вічно не триває,
Бо все, що весна засіє
Літо притулить, огріє.
А потім за тин відходить,
Бо йде осінь й несе плоди.
Несе хвилі вітром гнані.
Дощ осінній, калабані...
Україна все міркує,
Те, що бачить і що чує.
Десь на струнах дерев’яних
Присне лихо і зів’яне.
Осінь мудра. Добре знає,
Що десь зима поспішає.
Сріблом ліс і сади вкриє
І баладою завиє
Про завірюхи снігові...
Тихі пісні колискові...
Про діточок на санчатах...
Про тепло в своїх кімнатах...
Про сніг який вкриє бруди.
Лиш той бруд був є і буде,
Аж весна знов завітає
Й надій дихне в ріднім краю.
На все це нам ждати треба
І вимолювати в Неба
Добра для сестер родини
І для Неньки України.
u9/211
