Сидіти на площі
серед попарно закоханих,
що їх переслідують
настирливі циганчата з трояндами –
хто б міг подумати, такі самі, як в нас.
На мармуровій лавці,
спостерігаючи за мерцями,
котрі звично завмирають
під прицілами фотокамер.
Круто – вони вже вирішили,
якими хочуть здаватися.
Я – прозорою.
Ловити погляди
арабських принців,
які вдень готують сандвічі,
або вночі чистять клозети.
Ні, Аладдіне, я не хочу знайомитися,
залишся для мене принцом.
Моєї англійської все одно не вистачить,
аби зрозуміти шепіт
твоїх чергових компліментів.
Ні, Аладдіне...
Пильнувати рюкзак,
строчити смс-ки,
мерзнути у плечі,
смердіти цигарками,
пробачати давнє,
припадати пилом,
перетворюватися на статую.
Банькатому портьє
все одно ніхто не повірить,
що приходила ночувати
скульптура з площі.
