Син приніс щоденник батьку: - Є погана звістка.
Через тебе нині, тату, з поведінки «двійка».
Батько вчув. Одразу в нерви. Глянув як скажений:
- Що ти кажеш? З поведінки? Навіть через мене?
Мовчки син потупив очі. Каже: - Так буває.
Я лиш вчительці доповнив те, чого не знає.
Ми тепер будову тіла. Органи вивчали.
Я лиш тільки повторив їй те, що ви казали.
Тато вмить зірвавсь на ноги: - Що ти тягнеш довго?
Швидко сам признайся чесно, що воно й до чого!
Вчитель каже: пам’ятайте. Діти, це важливо.
Нам без серця, шлунку й мозку жити неможливо.
Я сказав, що жити можна. Це неправда зовсім.
Он, сусідці тридцять з гаком. А без мозку й досі…
