Порожні скляні очниці
Весни-кокаїнниці,
Хижі жінки із мертвими душами,
Пластмасовою шкірою
І надутими губами,
Відкушують голови
Заможним «татусям».
Багряними вустами.
Блакитні вени розталих, звільнених рік,
Пронизують міста як дитячий крик.
Перераховувати своє життя,
Від кінця до початку,
Від початку до кінця.
Рахувати аж до солодкого забуття.
А потім почати все знову,
І знову, і знову, і знову,
І знову.
Заново, заново, заново,
Заново…
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design