Горіла старенька верба край дороги,
чорніло серденько, вмирали тривоги,
боліло все тіло, душа клекотіла,
дотла попелило… бо вмерти хотіла.
Лиш сльози летіли, тушили багаття,
бо жити хотіли, гілки, листя-шмаття...
Дупло в деревині залишилось тільки,
а мрій в середині не стало ніскільки.
Буває так - доля дала гарне тіло,
та серце в неволі довіку боліло.
