Буває, тумани затьмарюють свідомість,
І ти не розумієш, чи іще живий,
Чи, може, існуванням наповнюєш натомість
Цей світ наївних прагнень – безмежний і пустий.
Ти дивишся на небо, та котишся в безодню,
Не помічаєш голоду отруєних думок.
Мовчання не врятує від пазурів холодних,
В глибинах порожнечі ховається пророк.
Відмовившись від сонця, зруйнуєш хід історій,
Світанком не нап’ється загублена сльоза.
Згасають хвилі щастя у внутрішньому морі,
Годинник зупинився, а час іде назад.
