Ні вдихнути, ні видихнути – біль такий.
Руни цієї осені схожі на танець змій.
Мій любий, мій любий, мій … не мій,
я захлинаюсь від туги.
Бачиш: горять ліси, парки горять, цей світ.
В надрах моєї самотності горітиму вічність літ…
Ходять довкола Єви, я ж серед них Ліліт,–
лиш такі перетнуть Калі Юґу.
Бо життя – важка війна за усе:
за дітей, за любов і за секс,
за дороги, слова і есе –
тільки рівні тут переможуть!
Я борюся. Ця осінь не знає меж:
в ній заблудиш – навік заснеш.
Я борюсь – ти борися теж!
Якщо вибрав таку собі ношу.
І коли у осінній кузні згорить цей рік,
я скажу: ось він – вартий мене чоловік!
І в золу старих слів і старих доріг
ляже перший і чистий сніг.
