Ще сонце не пришпилене до неба,
Ще темрява під лавами в кутках,
А Осінь щось не вдержала, як треба,
Й порозливала глеки молока.
Уся Дземброня загорнулась в біле:
Кудлаті вівці, Чорний Черемош.
Ліси опали, гражди опустіли,
І вівчарів докликатись не мож.
- Агов, а де ви?
- Вдома, наша панно!
Бо ж ти довкола вийшла за поріг.
То мжичкою приступиш, то туманом
Над кожною з неходжених доріг.
Умиє Осінь очі водоспадом
І сяде на брунатного коня,
- О, як же добре гарно відіспатись,
А потім верхи їздити півдня.
І кінь її нестиме понад гори,
Поміж вершини прокладеться шлях,
Аж поки у гілках не заговорить
До неї щось сумне останній птах.
Він полетить собі та й пір'я зронить
в долини перемерзлих вечорів,
Де до весни калатальця Дземброні
Поснули на гирлигах вівчарів.
