Звуки органу,
мов фонтани,
що вистрілюють
в найвищих тонах -
небо зі всіма
позасферами
в момент раптового
Армагеддону
вибухає міліонами
зір...
І тиша неймовірна -
та така,
що чути голос,
власний крик
переляканого "я"
зі самої себе..
І порух повік -
мов безшелесний
помах крил -
так тихо і спокій...
Лиш тисячами
палають
на віях
вогнів язики:
як мігрень,
блискавиці зігзаг -
очі розплющені
навстіж -
жах чи подив?
Апокаліпсис зависнув,
застиг
в нерухомій
галактиці -
зверху ллється
молочністю смерть -
так Всесвіт зринає
у чорну безодню
самого себе..
І всюди є чути НІЩО.
Як відблиски світла,
феєрверк міліард
світлових літ
сиплеться в очі..
І ніби в чиїйсь голові
родиться Космос -
над порогом чутливості
зринає увись
новий Логос...
