черевики скидаєш босоніж ідеш по траві
піддаєшся розкошам роси і наївно не відаєш
що назустріч не вийде колишня твоя візаві
і оселя її для бурлаки не берег а видиво
навмання простягаєш в імлу дві осліплі руки
обіймаєш і тонеш в рожевому цвіті магнолії
а коли відпускаєш порожні посохлі гілки
не діймеш до пуття чи то сниться чи то божеволієш
замість хати – пустир замість голосу – тиша лунка
замість поля – минуле разом з бур’яном переоране
а за ними чужа потемніла від часу ріка
між осінніх осок і осмут пересипана зорями
