[мости]
Я палив їх один за одним –
за вагомість вини.
Й стало пусто в моїй голові,
бо за ними живі.
З того берега кличуть мене,
це за літо мине.
І уявиться: в товщі землі
затвердіють нулі.
[мить]
Я не хотів ні грошей, а ні слави,
хоча, напевно б, ні – хотів.
Та це вторинне...
Я проґавив
один з римованих світів.
Він цілу мить ішов повз мене,
величний... ніжний, як дівча...
А я не вив.
Не різав вени.
Лишень дивився і мовчав.
