«Silentium est vultus in a nigro pelagus
gurgite etiam animarum.
(Gaius Germanicus Plautus)*
День,
Коли хочеться помовчати,
Коли в жовтих автобусах
Дозволяється їздити божевільним**,
Коли осінь лишає на дзеркалі пил,
І можна намалювати пальцями
На його відвертій поверхні
Крислаті пальми Борнео
Та орхідеї Гвіани отруйної***,
День,
Коли двері в позаторішнє «завтра»
Відкриває Мовчання –
Бліда дівчина з безкровними пальцями
І срібними кульчиками****,
І сірими очима непотрібності –
День оцей настає несподівано.
Мовчання
Запихає мені до кишені каштани*****,
Мовчання
Замість павучих плямистих снує павутиння,
Мовчання
Затуляє очі копачам картоплі,
Що ціле літо цвіла
Білими квітами дурману,
А нині осінь – просто сухе бадилля,
І сірі очі селян
Віддзеркалюють ключі журавлів
(Ти справді був пророком, Шеймасе******).
Мовчання
Нагадує мені про тебе,
Коли ти ходила
В сірому платті буднів,
Які зіткали з шерсті сумних овечок
Всі ті ж арахни,
Все ті ж ловці вітру
І літаючих крапель ртуті.
А під мостами
Між берегами,
Які дервіш Омар*******
Назвав «минулим» й «майбутнім»
Все так само тихо тече
Ріка Мовчання.
Примітки:
* - написано на вульгарній латині в V столітті, тому перекладати не буду. Але сказано непогано… Як я розумію оцього «останнього римлянина»…
** - у нас в Дубліні справді є жовті автобуси. І є такі дні в календарі, коли у цих автобусах дозволяється їздити божевільним. Особливо восени.
*** - про те, що Гвіана країна отруйна, писало чимало французів. Я не перевіряв це – повірив їм на слово. Даруйте, якщо я помиляюсь.
**** - мені казали, що вона носить золоті кульчики. Але я перевірив – виявилось, що срібні.
***** - я прийшов сьогодні додому з повними кишенями блискучих каштанів – плодами гіркокаштану кінського (Aesculus hippocastanum).
****** - Шеймас Гіні – мій старий друг. Він помер.
******* - Хайям. Він теж помер. Моїм другом був заочно.
