Великий крах і міста поглинає порожнеча світу,
Залишається шукати серед мертвих вулиць іскру.
П’яні підлітки блюють вином дешевим на бордюри,
Стали вбивцями і наркоманами, а могли би бути поети!
Будинки повсюдно стоять колом,
Нікому не вір! Тут кожен є брехуном!
Дорослішати – означає втрачати.
Дорослим не можна вірити!
Це все велика, суцільна поразка,
Життя, дітки, вам зовсім не казка.
Теленовини пожирають наш спокій.
Журналісти міняють буденності покрій.
Чоловік на вулиці кружляв як пташка,
У нього з кишені стирчала пляшка,
Штани спереду були мокрі,
І вії теж були мокрі.
Він кричав несамовито: «Що це за бедлам?»
Він кричав: «Кожен з вас як баран!»
Він кричав: «Сороом вам, сором
Трам-тарарам, трам-тарарам!»
А юнак із порожніми і холодними очима,
Сказав мені, байдуже знизавши плечима:
«Я щойно прийняв «Феназепам»,
І голос в голові мені прошептав:
«Льоха Ніконов завів сторінку у 100 грам»
