Непомітно і тихо відступить за обрій тепло.
Змерзне місяць-світляк та далекі-далекі сузір'я.
Акварель пелюсток переллється в змарніле стебло
І зникатиме десь. І надійде до нас надвечір'я.
Тільки крок за поріг - там легка прохолода землі
Крадькома зазирне, та не схоче тепло підпускати.
І зачинять на ключ сині двері небес журавлі
І заплачуть дощі попід вікнами змерзлої хати.
Але поки ще є трохи сили у наших ночах,
Поки стежка летить, поки віриться в казку про літо.
Ми з тобою живі в зорепадах серпневих, хоча
ми і в холод живі, поки здатні це літо любити.
