чоловіки, які її кохали, залишали на стінах
великої, як фабричний цех, кімнати,
малюнки та репродукції, з красивими жінками,
а на полицях, збитих з овочевих ящиків -
книжки, які вона ніколи не прочитає.
всі ті чоловіки, які її кохали,
просиджували вечори у зимових парках,
на дитячих майданчиках і берегах річок,
що от от всохнуть,
намагалися говорити, аби бути почутими.
а вона, сміялася з їх малюнків,
їхніми книгами підпирала вікна,
коли годувала диких голубів
та сусідську кішку,
носила чоловічі занедбані светри
та кохала одну жінку.
казала: вона схожа на світанок над морем
на світанок, чорт забирай,
після великого свята,
коли навіть небу болить від своєї краси.
вона дарувала їй всі малюнки і книги,
що несли їй чоловіки.
водила до свого парикмахера
та гінеколога,
водила містом, у пошуках зими,
стрибала з троллейбусів,
пірнаючи у теплу імлу калюж.
трималася її, наче сліпий
свого пса-повoдиря,
зрештою, сама ставала тим псом.
жіноче кохання - зефір і соцреалізм
військові берці і ніжно-рожевий шифон.
коли жінка кохає чоловіка -
зазвичай з'являються діти.
коли жінка кохає жінку -
народжується мистетцво.
17.
