© Михайло Нечитайло, 31-07-2018
|
Якби я був з тобою вільним
На пережитій цій землі,
То не ховався би в імлі,
А був би рідним, був би рідним.
Якби я був тобі відданий
З далеких писаних світів,
Я більшого би не хотів,
Загоїв рани, згоїв рани.
Якби я був у тебе в серці
Малою краплею надії,
Сльозою тихою з-під вії,
Не згірк би перцем, диким перцем.
Якби я був твоя стежина
В розталих часу перемірах,
У всіх окріпнув би я вірах,
Бо я людина, я людина.
Якби я мав на тебе згоду
Світів, захованих в розпуці,
Я б не ловив хвилини куці,
А пив, як воду, пив, як воду.
Якби я мав до тебе дотик,
Де совість чиста, як криниця,
Я б світ позбавив громовиці,
Хай спить, як котик, спить, як котик.
Якби я мав у тебе крила,
Висот небесних переливи
У душу впали б, наче зливи,
Душа б не нила, ні, не нила.
Якби я став з тобою поряд
У страчених роками кроках,
Коли стояв далеко збоку,
Я не згубив би власні зорі.
Де ж ті ворожки, що все знають,
Чом не сказали проти ночі,
Що душі також мають очі
І хай запізно, все ж кохають.
|
|
кількість оцінок — 0 |
|