Вовчику-братику, де ті сліди між заметами?
Білого степу завія біжить навздогін.
Сірими спинами холодом разом приплетені,
Місячне сяйво у мороці ночі хвилин.
Вовчику-братику, гірко то зимними повнями
Зграю загублену степ поховав на віки,
Справді один затонув сніговими безоднями,
Слід той малий десь глибоко накрили сніги.
Ти пригадай, тільки вчора світилося веснами
Небо високе у розсипі сяйва зірок.
Як же тепер із тривогами кригами скреслими
Бігти снігами аж доки сповільниться крок?
Братику - вовчику,ти ще зберешся із силами
Виведе доля і місяць покличе вперед,
І не дістати гарячого серця вже стрілами,
Хай колискову співає тобі очерет.
