Я підійшла до східного вікна - і визирнула, відхиливши штору
У мене голі груди, стегна голі - і я, уся оголена, тремчу,
Сусід навпроти аж роззявив рота, побачивши немислиму красу,
Я усміхаюсь Мона Лізою й мовчу - а він від здивування втратив мову,
Ковтнув язик, у голові полова - так хочеться зі мною поряд стати,
Але не знає, як мене дістатись - бо я пішла гасити апетит…
Аж озираюся – а мій сусід летить з тринадцятого поверху додолу
Заради недосяжної мети.. «Хіба не дурень?!» - перейшла на «ти»…
З розпуки у просторій бальній залі зберу гостей, станцюю їм канкан,
Стрибну крізь вогнище, тоді через паркан, залишивши минуле все позаду,
Простіть мене за зраду і незраду - а я іду, у мене погляд гострий,
Відповідає ДБН і ГОСТу, а також СНіПУ, ПУЕ і стандартам –
Хоча воно того таки не варте - бо прапор, штормом порваний на шмаття,
Не прикриває голизну безплаття – від сорому й ганьби я ледь не млію,
Зачинена в порожній бальній залі – і узяли мене всесвітні жалі
За подорож безстрашну по квартирі, за нестояння в східному вікні –
І скрикну, прокидаючись, я: «Ні-і-і-і-і!...»
14.06.18
*Натхнення: Тата Рівна "Автопортрет—36" (http://maysterni.com/publication.php?id=133650)
