| © Михайло Нечитайло, 05-06-2018
|
Похвали мене, і я розтану,
Розпливуся, нібито кисіль,
Упаду в невидиму нірвану
І відчую, що землі я сіль.
Похвали мене, і я зрадію,
Як радіє ластівці душа,
Край світів відвідати посмію
Прямо в день народження вірша.
Похвали мене, і я заплачу,
Не сльозою, криком журавля,
Поверх зір і всесвітів побачу
Зустріч за розлукою здаля.
Похвали мене, і я посмію
Впасти зі шпаками на сади,
З яблуньки насіннячко посію,
Тільки ж ти по яблука прийди.
Похвали мене, і я відкрию
Поза сміхом сховані жалі,
І тумани я дощами змию,
Бо в туманах радості малі.
Похвали мене, бо я не знаю,
Чи мені потрібна похвала,
Я ж не слів, тебе завжди чекаю,
Щоб душа у потерть не зійшла.
Похвали мене, хоча не треба,
Промовчи, лиш руку простягни,
Ні, не руку, не гнівімо неба,
Не рукою, серцем обніми.
Похвали мене, щодня, щоночі,
Потай від усіх сама собі,
Як я похвали тієї хочу,
Із якою я живу в тобі.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
