О, як медують ліси! -
такої жовтої сухої весни,
що вінчається з гарячим вітром,
не пам´ятають навіть старожили..
Зависаю на пелюстці життя,
гнана вітром, наче той пил,
що сіється з розквітлих дерев -
о, як медують ліси!..
Смереки та сосни -
ген! -
танцює з вітром їхнє мікроскопічне насіння -
а я ловлю і лечу на черешневій пелюстці
у тім золотім вирі - хапаюся спогадом
за чорно-білий, трохи пожовклий образ:
твій силует, що залишив слід світла -
читаю і щоразу повторюю, хлопчику, твоє ім´я,
несподівано знайдене на світлині
у військовому архіві.. -
Ім´я, прізвище, місце, рік народження
та.. рік смерті: 1943 -
моряк, що загинув десь у нетрях Балтії в субмарині -
тобі, хлопчику, з ясними очима, було якихось 22 літ..
А я тепер, майже через ціле століття
знайшла зненацька твоє зображення -
і спокою катма -
бо снишся, бо приходиш тінню пóночі..
І променистий, чистий погляд
і ще зовсім дитяча усмішка..
..О, як медують ліси! -
віє-віє вітер - несе черешневу пелюстку
(сниться їй безкрая вода),
несе соснове насіння
(мріє про спокій) -
понад полем, понад лісом,
над рікою, колише на її хвилях
жене знову до моря -
там, де був кінець
і був початок -
знову..
