Між зимою та літом стоїть непомітне тире.
Не весна, просто жінка на хвилечку вбігла до хати -
До зеленої шафи сховати скелети дерев
І вітрами розпушити килим трави волохатий.
Між зимою та літом висить запитання: коли
Повитрушує вже та весна остогидлі перини,
І застелить легеньке блакитне рядно для бджоли,
І посадить в своєму садку по веселій пташині?
Між зимою та літом потрібен легенький місток,
Щоб спокійно зійти на нову березневу стежинку.
А на спеку чекати не зразу - деньочків за сто.
Бо весна має бути - і крапка. На те вона жінка!
