І буде осінь. І насунуть хмари.
І задощить на серці до зими.
І скрутиться листочок, мов сигара,
Впаде на звук останньої сурми.
І буде так туманно, так волого:
Повітря настоїться на грибах,
Сухих гілок німа пересторога
Урветься несподіваним "бабах".
То яблуко впаде на той листочок,
Про зиму прочитавши письмена
З окремих рисок, випадкових точок...
І буде день мілким, а ніч - без дна.
Та поки весни зрідка ще приходять,
І поки сонця повні береги,
Живи - і все, і не питай погоди,
Коли дрімають осені боги.
Бо ти у веснах цих також бувалий,
А за минулим скиглити дарма,
Лиш пам'ятай, як голос подавала
Тоді найперша у житті сурма.
Таких кульбабок більш ніде немає,
У пахощах бузку зникає щем,
І яблуко у зав'язі дрімає,
Листок-мацьопа мокне під дощем.
І довжелезний день, немов дорога,
Скупенька ніч - на руку грає час.
І ще нема ніде перестороги,
Що прийде осінь, як біда, на нас.
