Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45780
Рецензій: 89572

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Байка

Наша сельва

© Щєпкін Сергій, 05-05-2018
українська байка

У нашій сельві хтось наладив справу –
Рубають ліс, вивозять за ріку,
А мешканці, менталітетом мляві,
Забули про минувшину гірку.

Забули вже відкіль вони всі родом,
Забули, ніби предки їм чужі…
Не дивно це… така тепер їх врода,
Щоб жити як в раю – і на межі…

Коатам все одно – вони, як мавпи,
Кричать собі притьмом без толку і ума,
Тікають далі в ліс, не знаючи ні мапи,
Ні совісті, ні сорому, ні нот, ані письма.

Всі чорні пуми, з ними і плямисті,
Пішли за мавпами у ще дівочий ліс.
Вони зубаті, їм лиш м’ясо їсти,
Вони не знають вегетаріанських сліз.

Всі змії, гади й ті, хто іже з ними,
Підліском все, підліском – і у тінь,
Вони та́к звикли до нюансів підкилимних,
Без килимів їм, гадам, жити лінь.

Птахи злетіли в небо, роззирнулись,
З висот побачили всі наслідки страхіть,
І хоч все ж деякі із них і повернулись,
Але для того, щоби знову полетіть.

Лінивці зникли, кажуть, разом з лісом,
Бо падали із стовбурами вниз.
Їх вивезли кудись до того біса,
Хто зацікавлений, щоб вирубали ліс.

Сімейні капібари розсварились,
Погризли родичів, неначе ворогів.
Відкинули прадавню Божу милість,
Не дивлячись на схильність всіх богів.

Тапірів хобот, схожий на слонячий,
Не допоміг біднягам вникнути в сюжет,
Як свині, всі вони були ледачі,
Із них багато вийшло сала і котлет.

А павуки, на перший погляд сильні,
Поїли павутиння й зникли геть.
Хто в закутках, а хто на людях, дивні,
Самі собі вони наслали смерть.

Цікаво поступили ламантини –
Пішли під воду, і жують траву.
Як виявляється – вони єдині,
Хто усміхається і досі на плаву.

Хоч то неправда, є безстидна видра,
Яка в воді й на суші водночас,
До лісорубів справно носить відра,
Й готує хтивий апетитний квас.

Лишились на пеньках одні мурахи,
Бо корені живі і гонять сік,
І перед сонцем в них немає страху,
Є, правда, розголос, що то даремний бзік.

Через усе це хмари розійшлися,
Забуло небо як це, коли дощ…
Та є старий рецепт – надійся і молися,
І може щось, та назбирається на борщ.

А от сам ґрунт, сплюндрований і босий,
Не вперше, сам він знає, що робить,
Він всім утре, він вже́ втирає носа,
І буде й далі все приймати, і родить…

***

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 06-05-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.95602107048035 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …