весна краєм поля
ладнає сорочку літу
по зернинці
по травинці
по стеблині
собою вгортає
вигойдує душу сповиту
по нитці дощовій
по квітці ружовій
наріжно
не різно
нерозріднено
тче полотно ллянеє неміряно
сувоєм тоненьким звиває
і розстеляє знову
світе мій рідний
голосе веселковий
весна вигаптовує
цвітом сорочку білить
уздовж саду
попід лісом
понад схилами
і не гадає
ні значенням
ані рунами
по стежині
гілочці по забруненій
світлом розписує
ласкою піднебесною
по сему тлі зеленім
співом пташиним
словом єдиним
тобі у долоні
дихає…
